Вівторок, 18.12.2018, 13:12
Вітаю Вас Гість | RSS

Меню сайту
Форма входу
Пошук
Календар
«  Грудень 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31
Наше опитування
Оцініть наш сайт
Всього відповідей: 153
Друзі сайту









Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Бібліотека-філія с.Масевичі

Білець Юлія Іванівна

Білець Юлія Іванівна

     Учениця 9 класу Масевицької ЗОШ І-ІП ступенів. Народилася 22 червня 1994 року в с. Масевичі Рокитнівського району Рівненської області. Бере активну участь в громадському житті школи та села. Відмінниця з першого 'класу. Улюблені предмети: рідна мова та література, англійська мова. Багато читає художньої літератури. Улюблені письменники Т.Г.Шевченко, В.Шекспір та І.Франко. Є переможцем конкурсу "Найкращий читач року".
Учасниця багатьох районних олімпіад. Мріє поступити в університет, здобути професію.
       Знаходить хвилину для своїх роздумів. Склала і написала роботи, в яких зайняла призові місця "Казка про податки", "Казка на екологічну тематику", "Мій голос віддаю на захист природи".


Іван Мазепа

" Він знехтував всім, що було йому найдорожчого в світі,
знехтував і самим життям - аби піднести свою вітчизну
і визволити її з московського ярма."
П. Орлик

     Іван Мазепа - чи не найзагадковіша постать в усій нашій історії, що більше про нього читаємо, то більше запитань у нас виникає, більше інтриг і таємниць оточують це ім'я. Читаючи твори про Мазепу різних авторів, складається дивне враження, що пишуть вони не про одну й ту саму особу, а про зовсім різних.
       Безтурботний, романтичний коханець із демонічною силою впливу на жіночі серця при королівському дворі Речі Посполитої, що зародився під пером затятого ворога молодого Мазепи гоноровитого шляхтича Пасека, щоб ожити на сторінках драм, романів, поем ... Чи це справді Іван Мазепа? А якщо й він, то хіба весь? Чи не жила в ньому ще й інша людина - син тієї землі, що поринула в колоніальний морок? " Супроти України він поступав по - своєму щиро, Він хотів незалежності і свободи своєї батьківщини" - писав про нього відомий історик М Костомаров.
       В історії України важко знайти особу, навколо якої точилися б такі гострі суперечки, перехрещувалися різні, часто полярні думки, як Іван Мазепа. Захоплення, осудження, замовчування - такий щонайменше діапазон суджень про нього.
       Майбутній гетьман народився близько 1640 року в с. Мазепинці поблизу Білої Церкви. Досі не з'ясовано, хто був батько Івана, який його родовід та етапи службової кар'єри. Мати Марина відіграла значну роль у громадському та релігійному житті України. Природний розум і жага до знань привели юнака до стін Київського колегіуму. Згодом Мазепа переїздить до Варшави, де навчається в єзуїтський школі, а через деякий час вирушає в Голландію, Італію, Німеччину, Францію. Навчався до кінця 50 -х років 18 століття. Освіта, здобута в Київському колегіумі та в університетських центрах різних країн, дала йому можливість вільно спілкуватися багатьма мовами. Палке прагнення до знань не залишало гетьмана впродовж всього життя.
Іван Мазепа не цурався житейських радощів і насолод. За ним з юнацьких років закріпилася слава підкорювача жіночих сердець. Численні любовні історії супроводжували його впродовж багатьох років. Мазепа був пристрасною і схильною до захоплень натурою: мав хист до віршування, умів грати на бандурі, захоплювався мистецтвом, колекціонував зброю. Відомі його поезії: " Дума", пісня про чайку - небогу, псалом...
       Постійно дбав про розвій освіти та культури в Україні. Добре відома допомога гетьмана православній церкві.
       Проте Мазепа відомий насамперед як політичний діяч, що протягом багатьох років обіймав найвищу в козацькій державі посаду. Доба Мазепи - це час політичного, культурного та економічного зростання України, а сам Мазепа став символом свободи і консолідації демократичних сил. Майже три століття по смерті Мазепу обливали брудом чужі та свої. Та цей бруд не чіплявся до людини, яка пожертвувала життям за світлі ідеали добра і свободи. Гетьман України не тільки здобув усесвітню славу, а й надихнув і надихає митців у цілій Європі.
       У світовій культурі, мабуть, не знайдеться й жодної постаті, подібної до Мазепи, інтерес до якої не вщух через три з половиною сторіччя. Ще за життя гетьмана його прізвище не зникало з газетних шпальт Англії, Франції, Швеції, Польщі. Сьогодні особливу увагу необхідно звернути на значення Мазепи в розбудові української державності на ґрунті козацько - гетьманського ладу й соборності українських земель. З цієї причини Іван Мазепа брав участь у Кримському поході 1689 році, воював у Казирмані1695 року, здійснював облогу і взяття Азова. З історичних джерел відомо, що хоч Мазепа спочатку підтримував Петра І, але політика царя щодо знищення самостійності України, скасування козацького устрою, руйнація Батурина змусила Мазепу укласти таємні угоди зі шведами й виступити на їхньому боці. За цією угодою мало бути створене Українське князівство на чолі з Іваном Мазепою з усіх українських земель, які входили до складу Росії, під протекцією Швеції та поновлені всі козацькі права і привілеї.
       Іван Мазепа у нашій свідомості зітканий з гіпотез і легенд. Але є подробиці достеменні. Скажімо Мазепа - меценат. Його не випадково називали "ктитором преславної академії Могило -Мазепіянівської". І не тільки тому, що саме завдяки його зусиллям київський колегіум одержав 1701 року від царя і визнання вищого навчального закладу, і ранг Академії. Гетьман не шкодував грошей для академії, будучи її офіційним опікуном. Не зайве нагадати про деякі монастирі й церкви, що їх спорудив або перебудував за свій історичні факти про суперечливе та трагічне життя українського гетьмана.
       Сприймати Івана Мазепу нині, без сумніву, маємо як національного героя. Усвідомлення цього в Україні рухається надто повільно. На цьому тлі цікавим є сприйняття гетьмана за кордоном. Ще в 19 столітті в румунському місті Галац, де був похований Мазепа, існувала вулиця його імені. Після перепланування, замість вулиці в минулому столітті в місті з'явилися житлові квартали " Мазепа - 1" та " Мазепа - 2". А на початку травня цього року під патронатом румунського уряду та посольства держави в Румунії в Галаці було відкрито пам'ятник гетьману .Чи не час подумати про увічнення особи видатного діяча в Києві, що, врешті, стане символом визнання його діянь? Коли ж остаточно розтане лід відчуженості та нерозуміння?


Річечка
Маленька річечка, вузенька, як долоня. 
Ця річечка - Дніпра тихенька синя доня.
Маленька донечка, без імені іще
М. Вінграновський

      Ми всі з нетерпінням чекаємо на прихід весни, бо хочеться тепла, першого зеленого листя, співу пташок, дзюркотіння струмочків. Яскраве березневе сонечко голубить зір. На душі стає весело і святково. Все оживає, пробуджується, гомонить! Особливо, струмочки і річки/
       На Землі багато річок. У кожної своє ім'я, своя вдача. Течуть вони повз села і міста, гордо несучи свої води у далечінь. Навіть найменша річечка, яка щедро віддає свою воду, - варта нашої уваги і прихильності. Без цих маленьких голубих капілярів не було б ні Десни, ні При¬п'яті, ні Дніпра. Покалічте одну з них - і могутні водоносні артерії - загинуть.
       Відомо всім: без води життя гине: в'яне квітка, страждає звір, змовкає пташка. Все живе на землі потребує води. Кожна її крапля є дорогоцінним даром природи, Вона напуває землю, а земля годує людину. Люди завжди розуміли значення води у своєму житті і впродовж віків оспівували її, як основу буття. Обожнювалось все: море, озеро, річка, джерело, криничка. У давнину любили молитися над водою, навіть приносили жертви озерам і криницям: „ Здраствуй, водо Уляно, колодязю Аврам і джерело Борисе", так на ім'я зверталися до води, перш ніж попрохати зцілити недугу, забрати лихо, принести щасливе кохання. Ковток прозорої джерельці зцілює мандрівників, поновлює сили хліборобам у спекотливі жнив'яні днини, дарує радість пастухам - тоді вода стає солодкою.
       Душа в людини повинна, бути чистою, як річка світлою за будь - яких життєвих обставин. Людина повинна бачити і чути, відчувати, а найбільше за все уміти любити і людей і природу. Я йду і думаю: а хто повинен дбати, щоб ні на хвилинку не зупинялося серце природи, щоб не забруднювались річки, не засмічувались ліси, не вимирали рідкісні птахи, звірі, риби? Хто повинен турбуватися про це? Звичайно, ми. Адже іноді достатньо не зірвати квітку. не зламати гілку, не викинути сміття в річку, не запалити вогнище в лісі. Отже, вирішення проблеми у наших руках? І виникає бажання крикнути, розриваючи тишу навкруги: «Хай вічно б'ється голубе серце природи і сяє її душа!» Бережімо ж те багатство, яке дароване нам Природою, бо інакше безбарвним і сірим стане наше життя. Та чи й буде взагалі?


Мій голос віддаю
на захист природи

        Прийшла осінь. Вже клени на узліссі одягли золоті сорочки. В густому лісі у дуплах жили собі, були собі дві вивірки. Однаково гарні, пушисті, ловкі. Тільки не однакової вдачі. Бо одна з них, та, яка мала дуже красивий голосок, влаштовувала доброчинні концерти на захист природи. Бува як заспіває, то весь ліс ніби завмирає, а звірі йдуть дивитися концерт, допомагаючи, таким чином, відновити занедбаний ліс. А інша вивірка весь час заздрила їй тому, що була дуже злою. їй хотілося тільки слави. В лісі з нею ніхто не хотів знатися, Тим часом перша вивірка надумала влаштувати найбільший в світі концерт, а гроші віддати для насадження нових рослин у лісі, щоб звіром затишніше жилося, а то ж прийде зима, а їм нікуди навіть сховатися, А інша тим часом подумувала, як вкрасти гроші, які збере голосиста вивірка, Адже, якщо не буде грошей, то вона не зможе насадити ніяких рослин у лісі і звірі в ній розчаруються, Подумавши, що це вона вкрала гроші. Ось і прийшов той час і заздрісна вивірка подалася ніби на концерт. Але вона не знала, що гроші звірі дають лише після концерту і то, якщо хочуть допомогти навести лад у лісі. А коли вона намагалася нібито вкрасти гроші її спіймали і викрили. Після того з нею ніхто не знався в лісі. А перша вивірка після концерту сказала дуже гарні слова: " Мій голос, - каже вона, - я віддаю лише на захист природи, адже сама природа подарувала мені його, напевно в надії, що все зміниться". І після цього її мрія здійснилася. І ліс ніби заново народився, А зла вивірка після цього інциденту нібито й змінилася, але з нею ніхто не дружив. Отже, було пізно.
       Усі кого природа наділила голосом повинні віддавати його лише на захист самої природи.

Казка про податки

     Село! Чепурні біленькі хатини, зелені верби та тополі, мальви та чорнобривці. Глянеш - і не можеш відірватися від такої краси. Навкруги все співає, сміється, п'янить. Стоїть посеред цієї краси молодий юнак з модному костюмі та байдужим поглядом оглядає все довкола. Дивиться - і не може знайти в цьому зеленому буянні свою домівку. Чому не може? Бо не був тут багато років, Так запрацювався, так заметушився, що забув про своїх найрідніших людей - батьків. Гонитва за наживою відібрала весь його час і всі його думки. Його життя заполонили комп'ютери, мобільні телефони, модні автомобілі, і звичайно - долари. В цій грошовій круговерті він забув, що таке дім, пісня, краса, рідня. Хлопець став байдужим до всього, крім грошей. Байдужість, черствість, жорстокість - ось його постійні супутники. Знявши з очей темні фірмові окуляри, попрямував вулицею в пошуках своєї колишньої оселі. Біля однієї з похилених хатинок сиділа старенька бабуся. Пильніше придивившись, впізнав в ній свою матір. Лише телеграма про її хворобу змусила якось кинути свої справи і приїхати додому. Привітався "по - городському": " Прівєт, мамаша? Как себя чувствуєте? Я вам витаминчіков, делікатесіков привез!" Покидав на стіл привезені продукти і чекав, що скаже мати. Вона мовчала. По щоці тихенько сповзала сльоза. Зрозуміла, що це не її Івасик, це зовсім чужа людина. Відцурався він від всього святого, що вона вчила його і сказала: " Не будеш ти, сину, щасливим! Нічого ти не зрозумів. Я тебе вчила бути чесною, порядною людиною. На кого ти перетворився? Подумай про майбутнє, не тільки своє, а й своїх дітей та внуків. А вони можуть жити радісним, безтурботним життям лише у забезпеченій, сильній країні. Що ти для цього зробив? Нічого! Сину, все в твоїх руках! Хай я хоч на старості порадію за тебе." Поїхав син з батьківської хати з тягарем на душі. Мчав швидкісною трасою, а у вухах, крім вітру, чулися слова матері:" Що ти корисного зробив? Нічого!" З такими невеселими думками не помітив, як в'їхав до міста. Як трапилось, що старенька бабуся ледь не опинилася під колесами його машини, він не зрозумів. Вилетівши на дорогу, він побачив в якому жалюгідному стані вона була. Він допоміг їй підвестися, взяв величезні сумки і перевів її через дорогу. Підвів її до зупинки тролейбуса, вибачився. І тут в поле його зору потрапив напис великими літерами " Державна податкова інспекція." Це доля - подумав він, - ця бабуся і привела мене сюди. Це і є мій шанс". І рвучким рухом відкрив двері цієї установи. Всередині повно людей, які охоче декларують свої доходи, що він і сам не помітив , як опинився біля каси. Після виконання необхідних процедур, йому хотілося гукнути: " Мамо, я зрозумів твої слова!" На серці зразу стало легше, йому хотілося співати, сміятися, зробити щось добре всім людям. З того часу він завжди перший декларував свої доходи. Згодом розповів своїм друзям і переконав їх у необхідності сплачувати податки. Гроші потрібні на утримання державного апарату, армії, розвитку науки і техніки, підтримку дітей, літніх і хворих людей. Із цих коштів держава покриває витрати на освіту, будує школи, вищі учбові заклади, дитячі будинки, платить зарплату викладачам та студентам. Ц цього джерела і витрачаються гроші на будівництво державних підприємств, споруд, доріг, захист навколишнього середовища. З того часу платників податків міста нашого героя визнано найсумліннішими.