10:52 Зустріч читачів бібліотеки з ветераном Великої Вітчизняної війни Іваном Кириловичем Примаком «Дякуємо за Перемогу». | |
«Дякуємо за Перемогу», за такою назвою 8 травня пройшла зустріч читачів бібліотеки з ветераном Великої Вітчизняної війни Іваном Кириловичем Примаком. Вічний вогонь палає, Дзвонить у долі століть. Вічний вогонь палає: Щастя живих бережіть! Вічний вогонь клекоче: Люди, не треба війни, Щоб не вмирали дочки, сестри, батьки і сини. Щороку в травні ми відзначаємо День Перемоги. Дорогою ціною заплатив український народ за участь у найстрашнішій за всю світову історію війні 1941-1945 рр. Не щезне в пам'яті людській, не йде в забуття великий подвиг і велика трагедія нашого народу - його битва, його перемога над фашистами. Можна по-різному ставиться до Великої Вітчизняної війни, по-різному її називати, але хіба можна забути тих, хто віддав своє життя для щастя інших. Нелегке наше сьогодення не може заступити радості приходу весни, а разом з нею і Дня Перемоги. Цей день залишиться для нас завжди осяяний сонцем Перемоги. Його наближували, як могли, люди, котрим було дуже нелегко в ті воєнні літа і яким найважче сьогодні. У довічному боргу наше покоління і перед тими ветеранами війни, кому пощастило пройти через чорнило битв і дожити до світлого Дня Перемоги. Все менше їх залишається в життєвому строю. Даються взнаки і опалена війною молодість, сирі окопи і бліндажі, голод і холод, хвороби і рани. Їхні груди вкриті медалями, на скронях - сивина. Але вони пам'ятають ті страшні часи, хоч часто їм і не хочеться про них згадувати. 9 травня ми святкуватимемо сімдесяту річницю Великої Перемоги над німецько - фашистськими загарбниками. У цей день ми схиляємо голови перед пам'яттю загиблих воїнів – визволителів та вклоняємося живим учасникам тих героїчних подій. Про такого воїна визволителя Івана Кириловича Примака, я хочу розповісти. Він гордість нашого села Масевичі. Ми кожного року проводили зустрічі з ветераном у школі, біля обеліска Слави, де написані прізвища 25 жителів нашого села, які загинули в роки великої вітчизняної війни. Тепер наш сивочолий ветеран має слабке здоров'я. Бібліотекар разом з учнями сьомого класу привітали Івана Кириловича, який зустрів нас із сльозами на очах з днем Перемоги, і побажали йому міцного здоров'я. До ветерана було багато запитань від дітей на які він відповідав згадуючи події війни. Навіть попросили потримати медалі у власних руках. Сучасне покоління мало знає про війну 1941 – 1945 років. Час був такий, що довелося зазнати багато випробовувань, нелегке дитинство, буремні воєнні роки, складність післявоєнного життя. Однак пережив, переміг усі ці випробовування Іван Кирилович, і цього року йому накувала зозуля дев’яносто літ. Та з дитячих років пізнав важку селянську працю. Допомагав батьку, який у той час працював лісником. Навесні 1940 року сім'ю Примаків виселели в м. Архангельськ. В Архангельську працював разом з батьком на лісопільнях до початку війни. У 1941 році Івану Кириловмчу видали паспорт і мобілізували в армію у спеціальний 105 саперний батальйон, який складався із саперів переселенців із заходу. Батальйон займався фартифікаційними роботами, укріплював морське узбережжя . Адже в той час нерідко німецька авіація бомбардувала Архангельськ, очікувалися напади із моря. Через деякий час, сім’я Примаків разом із іншими переселенцями отримала дозвіл на переселення в Полтавську область. Незабаром молодого бійця Івана Кириловича було направлено на фронт на територію Польщі. У складі Третього Білоруського фронту, який визволяв Східну Прусію, потрапив Іван Кирилович на передову. Йшли жорстокі бої у напрямку Кенісберга. У боях під містечком Гегенау у березні 1945 року був поранений і потрапив у госпіталь. Та довго відлежуватися не вдалося, ледь рана зажила - знову на фронт. Однак через місяць отримав ще одне поранення у руку. День перемоги Примак Іван зустрів у госпіталі у пруському місті Істербург. Разом з усіма радів перемозі над ненависним ворогом, відчував і свою причетність до цієї події, сумував за друзями, які не дожили до цього щасливого дня. У госпіталі він перебував до осені 1945 року, погано заживала рана. З осені він був направлений на учбовий полігон міста Бобруйська і прослужив там ще два роки. Після демобілізації повернувся в рідне село. Тут проживала його сім'я, яка теж повернулася в рідне село Масевичі. Приступив до праці секретарем сільської ради, потім перейшов працювати у рокитнівський лісгосп, а 1955 року пішов у місцевий колгосп у будівельну бригаду звідти пішов на заслужений відпочинок. Ми, учні місцевої школи, вчителі, жителі нашої громади шануємо і поважаємо свого сивочолого ветерана. І в перед день сімдесятої річниці Перемоги бажаємо довго прожити в радості, радіти своїм дітям, онукам і правнукам. Ми гордимося тим, що живемо поруч з ветеранои. Хочеться зібрати всі квіти землі і покласти їх до ніг ветерана. Марія Мартенюк. | |
|
Всього коментарів: 0 | |